Header image

Д о к т о р

Д М И Т Р Е Н К О

Medicus amicus et servus aegrotorum est

Врач - друг и слуга больных

ПАЛЬЦЫ ВЕЕРОМ, ИЛИ ПРОБЛЕМНАЯ "КОСТОЧКА"

 

Красота – великая сила, особенно если речь идет о красоте женских ног. Что делать, если ступни безнадежно портят выпирающие у основания большого пальца «косточки»? Неужели придется мучиться всю оставшуюся жизнь?


«Косточка» или деформация больших пальцев ног – одна из самых распространенных ортопедических проблем, и чаще всего она встречается у представительниц прекрасного пола. По данным медицинской статистики, на одного страдальца-мужчину приходится, как минимум, четыре женщины. Причем обычно в своих бедах мужчины виноваты сами: у них деформация возникает в результате травм, а женщины расплачиваются за «грехи предков». Причиной болезни становится врожденная несостоятельность связочного аппарата, которая, как правило, передается по женской линии.


С чего же начинается деформация больших пальцев ног? Как ни странно, с банального плоскостопия. В норме человеческая стопа имеет вогнутости, то есть своды, которые формирует ее связочный аппарат. Всего их два: продольный свод расположен по внутреннему краю подошвы, поперечный находится у основания пальцев. В том случае, если связки и сухожилия не справляются с нагрузкой, стопа уплощается и становится похожа на ласту тюленя.


Если возникло поперечное плоскостопие, плюсневые кости, которые должны идти параллельно друг другу, начинают веерообразно расходиться. Вместе с ними расходятся и пальцы ног. Казалось бы, что в этом плохого? Но все дело в том, что большой палец стопы ведет себя не по правилам. Он не смещается наружу вслед за своей плюсневой костью, а разворачивается внутрь. Получается, что головка плюсневой кости большого пальца частично выходит из сустава и начинает заметно выпирать. Выглядит это так, словно у основания большого пальца вдруг появилась «шишка».


Дальше – больше. Поврежденное место постоянно соприкасается с обувью. Сначала возникает натертость, а затем сустав воспаляется. В ответ развивается костно-хрящевое разрастание, и «шишка-косточка» становится все больше. Со временем от давления деформированного большого пальца начинают страдать соседние. Они вынужденно сгибаются и фиксируются в таком неправильном положении, приобретают форму молоточков.


Такой чудовищный дефект стопы становится настоящей трагедией, особенно для женщин. Ноги постоянно болят, вместо привычной изящной обуви приходится носить нечто бесформенное и растоптанное. И что самое ужасное, ни о какой красоте уже даже речь не идет! Безнадежно испорченные «косточкой» ступни можно без стеснения показывать разве что врачу… Пожалуй, если бы у Золушки были подобные проблемы, ей вряд ли бы удалось выйти замуж за прекрасного принца. Нога с деформированным большим пальцем в хрустальную туфельку просто не влезет.


Что только не испробовали женщины, да и мужчины тоже, чтобы избавиться от болезненной «косточки»: компрессы, йодовые сеточки, массаж и теплые ванночки для ног с отварами трав. Однако все это давало лишь временный результат (уменьшало воспаление, снимало боль), но не решало главной проблемы. Сустав как был, так и оставался деформированным. Только когда на помощь больным пришли хирурги-ортопеды, дело пошло на лад.


Первые операции на «косточках» у современных специалистов вызывают настоящий ужас. Не вникая в тонкости проблемы, хирург попросту спиливал выступающую часть кости. Разумеется, через некоторое время болезнь к человеку возвращалась, причем в еще более тяжелой форме.


Более прогрессивным вариантом хирургического лечения стала операция по Вредену, названная в честь ее изобретателя, известного русского хирурга Р. Р. Вредена. Смысл ее заключается в том, что выступающую головку плюсневой кости пациенту удаляют полностью. В результате большой палец теряет связь со стопой и держится только на мягких тканях. Самое удивительное, что, когда все подживает, люди чувствуют себя сравнительно неплохо и даже могут ходить. Кстати, хотя среди хирургов и ходит поговорка: «Операция Вредена не столько полезна, сколько вредна!», в некоторых больницах до сих пор продолжают избавлять людей от «косточки» таким варварским способом.


Современные ортопедические операции выпрямляют деформированный большой палец путем перепиливания костей и перемещения костных фрагментов. Чтобы все срослось как нужно, палец фиксируют насквозь металлическими спицами, а сверху накладывают гипс. Минусы такого лечения: через три месяца приходится проводить повторную операцию для удаления всех спиц, положительный результат достигается лишь в 65–70% случаев, кроме того, после лечения ходить без костылей человек сможет месяца через три. Другой вариант – «замыкание» поврежденного сустава. Хирурги полностью убирают хрящ и намертво приращивают плюсневую кость к первой фаланге большого пальца уже в правильном положении. Без гипса и спиц тут тоже не обходится. Минусы те же, что и в предыдущем случае.


То, что происходит в ортопедии сейчас, можно по праву назвать революцией в хирургическом лечении «косточки». Во-первых, изменилось само отношение к проблеме. Если раньше деформация большого пальца воспринималась исключительно как дефект одного единственного сустава и составляющих его костей, то сегодня хирурги-ортопеды используют комплексный подход. Они приводят в порядок всю стопу в целом: все кости, суставы и, что самое главное, связочный аппарат. Во-вторых, появились принципиально новые операции, которые позволяют больным уже на следующий день ходить без гипса и костылей, а через две недели выписываться из больницы.


Если у пациента стопа «мягкая» (гнущаяся, гибкая), ортопеды предпочитают обходиться вообще без перепиливания костей. Есть у человека одна странная мышца. Крепится она к основанию большого пальца и называется «мышца, отводящая большой палец». Теоретически она помогает удерживать ногами предметы. Например, с помощью этой мышцы обезьяны хватаются задними лапами за ветки. Людям такое экзотическое умение ни к чему, но мышца-то осталась! В нормальной стопе никакого вреда от нее нет. Однако, как только возникает плоскостопие, и плюсневая кость уходит в сторону, мышца не дает большому пальцу последовать за ней. Зафиксированный, палец остается на месте, и в итоге между ним и плюсневой костью образуется угол – возникает «косточка».


Что делают хирурги? Через небольшой разрез в первом межпальцевом промежутке они подсекают злополучную мышцу, а затем накрепко ее пришивают к плюсневой кости. Теперь, оказавшись на новом месте, мышца больше не может удерживать большой палец, а укрепляет его основание. Кроме того, в ходе операции врачи вручную сближают все растопыренные плоскостопием плюсневые кости (в этом положении им поможет остаться перешитая мышца) и убирают излишне разросшуюся часть «косточки».


Более простая, но менее эффективная операция на «мягких» стопах – ручное сближение плюсневых костей и их закрепление лавсановой лентой. Минусы: от повышенной нагрузки может сломаться плюсневая кость мизинца.


Для «твердых» (негнущихся) стоп такие операции не подходят. Однако и здесь все изменилось к лучшему. Во-первых, используется все тот же комплексный подход к стопе. Во-вторых, для каждого пациента подбирается индивидуальная операция. В-третьих, кости фиксируются не по старинке спицами, а маленькими винтиками, которые не нужно потом доставать. И, в четвертых, процент успешных операций неуклонно приближается к 100.


Самое главное, сегодня хирурги-ортопеды могут поставить пациента на ноги уже на следующий день после операции. Потихоньку, с большей опорой на пятку и внешний край стопы, но люди ходят самостоятельно. Никакого гипса, никаких костылей. Через две недели швы снимают, и пациенты могут идти домой. К привычному образу жизни они возвращаются через месяц-полтора после операции. Разумеется, об ужасной «косточке» никто из них больше никогда не вспомнит.


Минусов у современных операций, избавляющих от деформации большого пальца, практически нет. Жалко только, что их делают далеко не во всех клиниках. Не хватает высокопрофессиональных хирургов-ортопедов, владеющих навыками подобных операций, да и специальные инструменты и оборудование стоит недешево… Но, с другой стороны, за границей такие операции тоже делают не везде, ну а стоят они куда дороже, чем у нас.

 

 

КІСТОЧКИ НА СТОПАХ - У КИЇВСЬКІЙ МІСЬКІЙ КЛІНІЧНІЙ ЛІКАРНІ №4 ЗНАЮТЬ, ЯК ЇХ ПОЗБУТИСЯ


Прибігши на роботу, вона швидко сідає і крадькома під столом роззувається — вивільняє ноги із тих міцних лещат. Повільно ворушить пальцями стоп, прислухаючись, як поступово втихає біль у збільшених кісточках великих пальців, але ще печуть мозолі на підошвах. Жінка опускає босі ноги на холодну підлогу, і за кілька хвилин стає легше. Але ж якби тільки сам біль турбував (з ним вона уже звиклася, якось перетерпить). Глянути на ноги соромно: замість ніжних, жіночих — незграбні, розпластані, з неприродними гулями ("кісточками"), котрі дуже швидко спотворюють наймодельніше взуття. Хто ця жінка? — Кожна третя представниця прекрасної статі, яка страждає на поперечну розпластаність стоп (так цей діагноз звучить мовою ортопедії).


"Кісточки" очима фахівців


У передній частині стопи, котра несе значне навантаження під час ходьби, відбуваються суттєві зміни. Перша плеснова кістка починає різко відхилятися досередини, а разом з нею — і основа першого пальця. У результаті складається враження, ніби росте кісточка, а великий палець викривлюється назовні. Насправді кінець пальця залишається без змін, а внаслідок відхилення його основи досередини утворюється кут (гулька). При цьому інші плеснові кістки починають віялоподібно розширюватися, кінчики ж пальців залишаються на місці. Таким чином передня частина стопи набуває трикутної форми. Жінка помічає, що стопа поступово стає ширшою — черевики, зручні рік тому, нинішньої весни тісні. Виникає "конфлікт" між деформованою стопою і взуттям: шкіра на "кісточці" червоніє, розвивається хронічне запалення, котре іноді закінчується гнійним процесом з норицею. На підошві утворюється мозольна "подушечка" внаслідок перевантаження, бо перша плеснова кістка в умовах розпластаності втрачає свою функцію.


Чому розвивається патологія?

Дехто пов'язує поперечну розпластаність із незручним взуттям. Однак помічено, що "кісточки" з'являються як у жінок, які надають перевагу традиційним практичним моделям, так і у тих, хто женеться за супермодними. Правда, треба знати, що занадто високий підбор збільшує навантаження на передній відділ стопи і підсилює деформацію (якщо вона є). Прискорюють прогресування патології гормональна перебудова організму в післяпологовий період, а також робота, пов'язана зі статичним навантаженням (наприклад, у продавців, стоматологів, перукарів тощо).


У розвитку захворювання важливу роль відіграє спадковий фактор (у близько 90 відсотків пацієнтів хтось із родичів має таку деформацію) і статева приналежність — у 95 відсотках випадків страждають жінки, і лише в 5 — чоловіки.


Не спішіть прощатися із підборами


Сьогодні в деяких приватних клініках, навіть неспеціалізованих лікувальних закладах, салонах краси, беруться за лікування "кісточок", але переважно такі втручання носять паліативний характер (спрямовані передусім на досягнення косметичного ефекту). Однак передусім треба відновлювати механіку (функції) стопи, бо це — серйозне ортопедичне захворювання, а форма відновлюється як результат такої операції.


Радикальні хірургічні втручання, котрі здійснюють у клініці ортопедії на базі Київської міської клінічної лікарні № 4, у більшості випадків гарантують пацієнткам у майбутньому повний обсяг рухів пальцями стопи і можливість носити взуття з підборами до 8 — 10 см. Це завдяки тому, що операція проводиться на м'яких тканинах (сухожилках, зв'язках), не заторкуючи суглоби. Унаслідок малотравматичності методу оперуються одночасно дві стопи незалежно від ступеня деформації. Після хірургічного втручання застосовується тільки туга пов'язка із м'якого бинта, тому пацієнтка через 3 — 4 дні може самостійно ходити, навантажуючи п'яту і зовнішній край стопи. Відпадає потреба в тривалому перебуванні в стаціонарі, через 6 — 7 днів жінку виписують додому. А через 2 — 2,5 місяця вона може повернутися на роботу.


Чи можна уникнути операції


Консервативне лікування (фізіотерапія, масаж, раціональне взуття тощо) показане тільки на початковій стадії захворювання. Але досвід лікування хворих із поперечною розпластаністю стопи показує, що ця деформація не регресує.


І якщо, приміром, патологія виникає у 20-річному віці, то в 30 років потреба в операції очевидна. Не варто відкладати хірургічне втручання: хоча у клініці оперують пацієнток різного віку (навіть у 60 — 70 років), однак зі збільшенням ступеня розпластаності звужуються можливості ортопедів і відповідно знижується ефективність операції.


Щоправда, у деяких жінок "кісточки ростуть" дуже повільно (скажімо, за 5 — 20 років спостерігаються ледь помітні зміни у структурі передньої частини стопи), немає больових відчуттів. У таких випадках фахівці радять не вдаватися до операції, оскільки абсолютними показаннями до неї є поєднання значного ступеня деформації і вираженого больового синдрому.


Недоцільно оперувати, якщо жінка страждає на варикозне розширення вен, бо порушений відтік крові зумовлює постійні набряки, а це тільки погіршуватиме результати ортопедичного втручання. Варто спочатку прооперуватися з приводу варикозу, після чого стає можливою і ортопедична корекція.


Консервативним методам віддають перевагу при лікуванні дітей до 16 — 18 років. У цьому віці організм росте, а операція може нашкодити стопі, котра формується. Ці заходи носять тимчасовий характер до досягнення пацієнткою зрілого віку. Та в надзвичайних випадках лікарі відходять від цього принципу. Наприклад, у нас оперували 12-річну дівчинку, яка мала деформацію, як у 60-річної жінки, до того ж скаржилася на значний біль.


Окремо виділяють категорію пацієнток, яким з огляду на їхні серйозні системні захворювання не застосовують хірургічні методи. Таким жінкам (наприклад, із цукровим діабетом) рекомендують раціональне взуття і ортопедичні засоби. У клініці надають кваліфіковану допомогу всім, оскільки ортопеди мають великий досвід у лікуванні патології стопи.

 

 

Василь Левченко,
доцент кафедри травматології та
ортопедії КМАПО ім. П.Л. Шупика,
кандидат медичних наук.

 

 

 

 

© " Доктор ДМИТРЕНКО "

anno 2007

Дмитренко В. М.

При использовании материалов ссылка на сайт обязательна.